КАРАКАЙ ВАДИМ ВІКТОРОВИЧ

опубліковано 31 серпня 2026 року о 11:38

31.12.1987– 02.04.2026р., Шпиталь Святого Йосипа у Відні, Республіка Австрія

Позивний: «Майдан»

Вадим Вікторович Каракай народився 31 грудня 1987 року. Початкову освіту здобув у школі №7, а у 2005 році закінчив Новомосковський ліцей «Самара». Із юних років виявляв глибокий інтерес до історії, права та економіки, неодноразово ставав призером учнівських олімпіад. Саме ці захоплення визначили його подальший життєвий шлях — служіння закону та справедливості.

У 2010 році Вадим закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, здобувши ступінь магістра з відзнакою. Професійний шлях розпочав у сфері юриспруденції, де проявив себе як принциповий, відповідальний і відданий справі фахівець. Упродовж 2017–2022 років працював у Генеральній прокуратурі України (м. Київ), мав звання молодшого радника юстиції. Зокрема, брав участь у розслідуванні злочинів, вчинених під час подій Революції Гідності, що й стало основою його позивного — «Майдан».

З початком повномасштабної війни Вадим став на захист України. Проходив військову службу у складі батальйону територіальної оборони (в/ч А4076), обіймав посаду штаб-сержанта 3 категорії штабу 3 батальйону, мав військове звання сержанта. Брав безпосередню участь у бойових діях, захищав Харків, виконував бойові завдання у районі Бахмута та на Лиманському напрямку Донецької області.

За мужність, відданість державі та сумлінну службу був нагороджений медаллю «Ветеран війни», медаллю «Честь, Слава, Держава» (2023 рік), а також відзнакою Президента України «За оборону України» (2022 рік).

Під час проходження служби наприкінці липня 2025 року у Вадима було виявлено тяжке захворювання — рак стравоходу та шлунку, яке стало наслідком виконання обов’язків із захисту Батьківщини. Попри складний діагноз, він мужньо боровся до останнього, зберігаючи силу духу, гідність і віру — так само, як і на полі бою.

2 квітня 2026 року Вадим Каракай помер у Шпиталі Святого Йосипа у Відні (Республіка Австрія).

Вадим назавжди залишиться у пам’яті як сильний, принциповий і незламний чоловік, який присвятив своє життя служінню Україні — і в мирний час, і в час війни.

У Героя залишилися батьки, сестри, племінниця та наречена.

Слова батька назавжди закарбовують його подвиг:

«Я пишаюся своїм сином. Він віддав найдорожче — своє життя заради нас і заради нашої землі. Завдяки Вадиму та його побратимам, які добровільно стали на захист, ми маємо можливість жити й боротися далі».

Вічна пам’ять і шана Герою.

У розділі «Історії загиблих Героїв»